Коли ми готували до видання книгу зі скромною назвою “The Climbing Bible” (Біблія скелелазіння), наш редактор жартома сказав, що в ній неодмінно мають бути “Десять заповідей скелелаза”.
Очевидно, що вони не є релігійно обов’язковими та не претендують на абсолют, але те, що почалося як жарт, вилилось у рефлексію щодо того, що ми вважали ключовими елементами для прогресу скелелазів.
Всі “десять заповідей” ви можете прочитати тут, а зараз ми хочемо зупинитися на тих з них, які на нашу думку є найбільш фундаментальними.
Ми розпочали нашу спільну скелелазну кар’єру двадцять п’ять років тому і пройшли через свою особисту еволюцію як скелелазів, ми також спостерігали, як інші проходять через той самий процес. Чому ми все ще любимо цей вид спорту? Що ми робили правильно, а що неправильно у власній кар’єрі? Що ми робили правильно і неправильно, навчаючи інших? Чому одні люди захоплюються спортивним скелелазінням, беруть участь у змаганнях, а іншим “заходять” інші напрямки цього спорту? І, найголовніше: чому деякі люди ніколи не перестають лазити?
Заповідь 1. Щоб досягти майстерності, лазити треба багато.
Це може здатися очевидним, але з огляду на те, що скелелазіння все більше стає спортивним, це варто підкреслити. Дійсно, можна знайти багато інформації про те, як тренувати фізичні аспекти лазіння, але ніщо так не розвиває скелелаза, як лазіння по якомога більшій кількості стін, скель, на різних кутах, зачіпках та у різних стилях. Це природним чином ставить перед тобою необхідність адаптуватися та виробляти відповідні навички оптимально рухатися, балансувати та розташовувати своє тіло.
Відвідування одного й того ж скеледрому, постійне лазіння на улюбленій стіні, використання одного й того ж набору прийомів та технік ніколи не дасть тобі такого ж різноманітного досвіду, як лазити багато і в різних місцях. Ця різноманітність розширить твою здатність розгадувати блочки та підбирати найкращі рухи для даного розклáду задля досягнення топу.
Заповідь 3. Віддавай перевагу розвитку техніки, а не фізичної сили.
Один наш друг якось сказав: “Твоя сьогоднішня техніка обернено пропорційна твоїй силі, коли ти починав лазити”.
Навіть ми, скелелази, лише люди: ми схильні віддавати перевагу тому, в чому маємо успіх. Кількість скеледромів у Європі дає можливість лазити багато і в різних місцях, але на зручних зачіпках, використовуючи силу рук і верхньої частини тіла. Але що відбувається, коли складність зростає? Зачіпки стають гіршими, положення тіла більш напруженими, а рухи складнішими. Ми більше не можемо покладатися виключно на силу хвату, бо зачіпки та положення тіла просто не дозволяють триматися сильніше.
Подумай про це: чи бачив ти колись, як неймовірно сильний хлопець з тренажерного залу не може або з величезним зусиллям долає навіть простий маршрут? Або як деякі дівчата, здається, без особливих зусиль пролазять найскладніші проєкти, які потребують балансу? Це не дискусія між хлопцями та дівчатами, але здається очевидним, що якщо зробити ставку на розвиток своєї техніки, то отримаєш кращий результат, ніж якщо покладатися виключно на збільшення сили м’язів.
Тільки уяви, що може статися, якщо ти поєднаєш обидві ці “суперсили”: достатню технічну підготовку - для ефективності рухів, та силу м’язів, щоб триматися краще.
Заповідь 5. Жени геть страх зриву – не падає лише той, хто погано старається.
Страх висоти – це інстинкт, який цілком виправданий з еволюційної точки зору, адже він зменшує шанси загинути від падіння з висоти. Проте ніщо так не шкодить досягненням у скелелазінні як страх зриву.
Страх зриву можна пропрацювати, поступово збільшуючи відстань над останньою відтяжкою: спочатку піднятися на рівень відтяжки та зірватися, потім піднятися вище та зірватися, потім ще вище і т.д.
Завдяки цьому можна навчитися довіряти спорядженню, страхувальнику та собі. Ти зможеш більше насолоджуватися скелелазінням, бо матимеш менше страху. Ніщо не зрівняється з тим відчуттям, що ти оволодів тим, чого спочатку боявся.
Заповідь 6. Розвивай силу пальців.
Вольфганг Гюлліх, винахідник кампусборда, сказав: “Немає такого поняття як забагато сили”, і якщо більша частина цієї сили зосереджена у передпліччях – це важливий інструмент для подолання складних маршрутів або боулдерингових проблем.
Сила пальців є, мабуть, найважливішим фізичним фактором, пов’язаним з рівнем лазіння. Отже, якщо ти хочеш щось тренувати окрім власне лазіння, тренуй пальці. Але роби це з розумом, безпечно та без перевантажень.
Заповідь 10. Зберігай гарний настрій та задоволення від процесу.
Скелелазіння може бути способом життя, формою фітнесу або просто хобі, яким ти займаєшся кілька разів на місяць. Незалежно від твого підходу важливо, щоб ти завжди робив це з радістю.
Ми вважаємо, що в перспективі це цінно в тій само мірі, що й сила пальців та відсутність страху зриву: той, кому цікаво вивчати нові рухи, старається краще під час тренувань, а час, наповнений радістю та незабутніми враженнями, мотивує продовжувати займатися скелелазінням.
Джерело: Martin Mobråten, Stian Christophersen,