Правдива історія "Скелелаза"
- SPACE
- 2 серп.
- Читати 4 хв
Одного зимового ранку 1977 року двоє туристів вирушили на снігоступах углиб парку Йосеміті. Їхньою метою було розбити бівуак і заночувати на лоні дикої природи.
Подолавши приблизно 10 кілометрів, вони натрапили на крило літака та інші уламки, які свідчили про близькість до місця авіакатастрофи. Походники прийняли рішення повернутися до долини та сповістити рейнджерів про ймовірну трощу. Дуже швидко агенти всіх відповідних федеральних служб зібралися до Йосеміті.
Оскільки офіційно заявлених перельотів і авіаційних аварій у цьому районі не заявлялось, інцидентом зацікавилась митна служба США, яка направила гелікоптер з Сан-Дієго, щоб доставити "федералів" до місця аварії, на нижнє озеро перевалу Мерсед, за 25 км від центральної долини.
Протягом наступних днів з борту літака контрабандистів федеральні агенти вивезли приблизно 1,5 тонни мексиканської марихуани.
Через складні логістичні та погодні умови, сніг по пояс і наближення бурі, керівник парку вирішив відкласти продовження робіт до весни. Територію авіатрощі оголосили закритою, а через обмежений бюджет і брак персоналу рейнджерів запобіжні засоби обмежили попереджувальною табличкою "прохід закрито" на стежці до озера перевалу Мерсед.
Як-то кажуть, "safety first", а травичка дочекається відлиги. Не дочекалася. Звідси починається закручуватись історія, яка через двадцять років, зі значними змінами, ляже в основу хітового фільму Сильвестра Сталлоне "Скелелаз" (Cliffhanger).
Одним із загиблих льотчиків був колишній військовий Джон Гілінскі. Його адвокат, назвемо його Аттікус, та дружина отримали сповіщення про смерть, але без подробиць. Їм просто повідомили, що літак пілота розбився десь у Скелястих горах. В коледжі Аттікус мав стосунки з дружиною Джона і досі зберіг у душі симпатію до неї.
З надією наново розпалити пристрасть у колишньої пасії, Аттікус поїхав до Йосеміті, щоб дізнатися більше деталей та з'ясувати обставини загибелі клієнта.
Від агентів управління боротьби з наркотиками, які все ще тинялися в Йосемітському барі, він дізнався всю інформацію про загиблих пілотів, їхній сумнівний вантаж та щойно завершену рятувальну операцію.
У свою останню ніч у Йосеміті Аттікус познайомився з групою скелелазів, які грілися всіма можливими засобами біля вогнища у сусідньому кемпінгу.
Присівши до ватри, слово за слово, він розповів їм щойно почуту від федералів фантастичну "байку": історію про повний марихуани літак, який лежить десь неподалік і без належного нагляду.
Барні, один із постійних мешканців кемпінгу для скелелазів, негайно відправив своїх друзів Вуді, Базза та Скіллета (всі імена змінено) на озеро Мерсед. Протягом наступного тижня, після того, як скелелази почнуть вилучати залишковий вантаж розбитого літака, Барні стане свого роду менеджером з логістики.
На висоті 3000 метрів було холодно і періодично йшов сніг, але трійка дісталась місця аварії. Вони знайшли зім'ятий фюзеляж, що стирчав у замерзлому озері. Скіллет, один зі скелелазів, заліз у дірку поруч із кабіною пілота і витягнув те, що виглядало як загорнута у пластик копиця сіна. Розмови одразу припинилися.
Вони витягли тюк на місячне світло, розрізали обгортку та почали розглядяти його у світлі своїх налобних ліхтарів. Почута байка виявилась правдою: напівзатоплений літак був дощента наповнений п'ятикілограмовими тюками мексиканського канабісу.
Буря не прийшла, натомість потеплішало. А оскільки рейнджери не залишили охорони, то ніхто не заважав кільком "ударним" групам Барні здійснити по чотири поїздки за стільки ж днів для обшуку літака. Кожного разу, коли вони витягували тюк, на поверхню спливав інший. За лічені години почалася справжня золота лихоманка.
"Караван" скелелазів долав 52 кілометри до озера і назад. Деякі команди поверталися з вантажами вагою понад 100 кілограмів, що на відкритому ринку коштувало приблизно 50 000 доларів. Вони називали це "походом за доларами", і за тиждень було вивезено здобичі на суму понад пів мільйона доларів.
Знайшовся скелелаз з маскою для дайвінгу, ластами та гідрокостюмом. Розігрівшись біля вогню, він обв'язав мотузку навколо талії та пірнув у отвір, у затоплену частину корпусу. Через 10 секунд у крижаній воді його кінцівки затерпли. Коли товариші витягли його за мотузку, в руках мертвою хваткою він тримав портфель, повний "зелених". Ймовірно, це був гонорар пілота Гілінскі.
Як тільки здобич вичерпалася (до того часу на місці аварії працювали вже десятки людей), все особисте спорядження було покинуто. Здобич коштувала значно більше, ніж розірвані намети, спальні мішки та кухонний мотлох, який скелелази тягли до озера. Нове спорядження вони куплять пізніше.
Незабаром по всій Йосемітській долині та в невеликих придорожніх містечках, у наметових містечках, бунгало, ванних кімнатах та гаражах, сушилися тонни просохлої марихуани. Саме тоді вони виявили проблему.
Паливні баки на літаку пошкодило при ударі, і частина авіаційного палива просочила траву. Уявіть, що хтось забивав люльку, підпалював її, і полум'я спалахувало немов паяльна лампа. Втім, це не завадило Барні збути такий вибуховий "товар" за найвищою ціною.
Один зі скелелазів, Гомер, поїхав до Берклі на здихаючому DeSoto, до вікон набитому мокрою травою. Через десять днів він повернувся до долини, керуючи яскраво-червоним кабріолетом Lincoln Continental з пухнастими кубиками, що висіли на дзеркалі заднього виду. Бутч прикотив на Harley Davidson, а Хенк з'явився у замшевому костюмі з латиноамериканською красунею, яка майже не говорила англійською та майже не носила одягу.
Того ж дня він витратив 800 доларів у барі та заради жарту пригостив рейнджерів пивом.
Скелелази, які за кілька тижнів до того не мали й двох долларів, тепер витрачали готівку з усією безтурботністю саудівських принців, їли стейки на вечерю та замовляли випивку всім присутнім.
Рейнджери недооцінили організаційні здібності скелелазної спільноти в Йосеміті. Коли представники влади склали всі шматочки пазла, Барні та його друзі, взявши торби, вже тягу дали.
Вони орендували чартер до Нью-Йорка, потім – "Конкорд" до Лондона. У них були плани: Шамоні, Фонтенбло, Північна стіна Ейгера та Гранд-Морасес.
У 2018 я провідав свого друга Барні у Дезерт-Сентер. Вік та хвороби зробили його кволим і прикутим до дому. Ми згадали сотні захопливих, безрозсудних і божевільних речей, які робили разом.
Я висловив жаль з приводу того, що поки Барні та мої найближчі друзі "ходили за доларами", я за пів тисячі кілометрів звідти був першокурсником, який вивчав літературу, і дізнався деталі лише з чужих слів.
"Ніхто не отримує всього" – філософськи зауважив Барні.
А через тиждень великий мрійник та чемпіон розчинився у вічності, як крига у весняному озері.
Джерелa:
