Зрозуміти рівні складності просто: чим вища цифра, тим складніше маршрут, – це з одного боку.
З іншого боку, вони суб'єктивні. Не існує чіткої системи оцінювання пролазів, адже наші фізичні відмінності, як-от: зріст, висота, розмах рук відіграють важливу роль у тому, наскільки складним може здатися та чи інша траса. Відмінності роблять нас сильнішими в одних сферах і слабшими в інших.
Розуміння рівнів складності – це те, що робить скелелазіння зрозумілим, допомагає обрати підхожий маршрут, а також оцінити власний рівень та досягнення інших.
Як оцінюються рівні складності?
Консенсусно. Це означає, що той чи інший рівень складності має бути підтверджено кількома досвідченими скелелазами. На скеледромі, зазвичай, це рутсетери, але існує можливість залишити особисту оцінку траси і навіть повпливати на неї за допомогою різноманітних додатків, наприклад, 12Climb.
На природному рельєфі рівень визначається декількома “легендами”. Наприклад, траса Bibliographie була оцінена першопрохідником Алексом Мегосом у 2020-му як 9c, але після пролазу Стефано Гізолфі у 2021-му, консенсусно отримала рівень 9b+.
Але бувають і виключення. Наприклад, найскладніший на сьогодні маршрут, Silence, 9c, першовідкривачем якого є Адам Ондра, станом на вересень 2024 досі ніким не повторено, а отже думка першопрохідника лишається визначальною.
Що означають рівні складності?
Як правило, рівень складності маршруту описує його найскладніший рух. Цей відрізок дістав назву “ключа”. Хоча довжина маршруту, похилість рельєфу та якість зачіпок опосередковано впливають на оцінку рівня складності, саме ключ є тією “родзинкою”, яка визначає все. Якщо маршрут в цілому не складний, наприклад, 5c, але на певній ділянці ускладнюється до 6b, то весь маршрут оцінюється як 6b.
Ключ може бути як одним-єдиним складним перехватом (наприклад, мізером або монокишенею) так і певною послідовністю рухів (прохід крутого нависання або даху).
Які бувають системи складності?
На сьогодні майже всі системи складності є числовими. Це означає, що чим більша цифра, тим складніше маршрут. Числа можуть мати літерні ти символьні афікси.
Найбільш розповсюдженою системою оцінки мотузкових маршрутів є французька система та майже тотожна з нею система Фонтенбло для боулдерингу. Різниця, в основному, полягає в тому, що боулдерингова система починається одразу з рівня 4, адже складно знайти боулдер простіший за цей рівень (хіба що з драбиною). В Україні та у Climbing Space прийняті саме ці дві системи.
Виключенням є британська система, яка використовує одразу дві шкали: числову, подібну до французької, та літерну, де числа використовуються радше як додаток до літерних абревіатур (так звана E-grade). Це пов'язано з прагненням англійців дати в оцінці більше інформації про труднощі, пов'язані зі сходженням.
Найбільш розповсюджені системи
Ми спробували поєднати в одну таблицю більшість систем оцінки складності, з яким український скелелаз може зустрітися під час подорожі чи в інтернеті. Для зручності, додано кольорові позначки рівнів на стікерах у залах, а також градацію рівнів на фестивалях.
Традиційне та спортивне скелелазіння
Французька система
Як було згадано вище, французька система є міжнародно визнаною системою класифікації мотузкових маршрутів.
UIAA
Ця система використовується в Німеччині, в інших регіонах Східної Європи та в Італії для класичних традиційних маршрутів. Крім римських цифр зустрічаються також арабські відповідники.
Десяткова система Йосеміті (YDS)
Широко поширена в Сполучених Штатах і починається з 5.
Рівні 1-4 стосуються простих навчальних маршрутів зі зростаючою складністю, для яких не потрібна мотузка. Часто це просто туристичні стежки з елементами скелелазіння, де час від часу необхідно долати скелясті перешкоди.
Відповідно, 5 – це рівень, для якого навички володіння мотузкою є обов'язковим та з якого маршрути можна деталізувати більш детально. Десятковий підклас коливається від 1 до теоретично нескінченного числа (5.1, 5.2 і т.д., на сьогодні найбільше число дорівнює 5.15).
Британська система
Використовує одразу дві системи: числову, подібну до французької, та літерну, де числа використовуються як додаток до літерних абревіатур (так звана E-grade).
Числова вказує на складність найважчого руху, а літерна – на загальні “враження” від пролазу. Адже теоретично можлива ситуація, що, хоч найважчий рух доволі складний, але до нього ти приходиш свіжим і ще не забитим. Тому таке бажання британців відокремити ключ від решти маршруту та позначити what is what цілком логічне.
Літерна шкала складається з двох підкласів. Абревіатура описує загальну складність підйому, а числове значення деталізує останню категорію на проміжні значення від E1 до E11.
Easy — легко
M (Moderate) — помірно
D (Difficult) — з зусиллям
HD (Hard Difficult) — зі значним зусиллям
VD (Very Difficult) — напружено
HVD (Hard Very Difficult) — напружено та зі значним зусиллям
MS (Mild Severe) — середньої складності
S (Severe) — дуже складно
HS (Hard Severe) — дуже та дуже складно
MVS (Mild Very Severe) — неймовірно складно
VS (Very Severe) — виснажливо
HVS (Hard Very Severe) — дуже виснажливо
E1, E2, E3…Extremely Severe (E1, E2, E3, …) — екстремально виснажливо (і відповідний рівень)
Австралійська та південно-африканська системи
Мабуть, найлогічніші з усіх. Лише одна цифра без додаткових літер та знаків. Що більше число, тим складніше є маршрут. Обидві системи розробив австралієць Джон Юбенк, тому вони мають схожий вигляд та інколи називаються системами Юбенка.
Польська система (також краківська або шкала Куртики)
Не найпоширеніша система, але географічно близька до нас. В скельних районах на вапняку поблизу Кракова, де розвивалося польське спортивне скелелазіння, до 1970-х років використовувалася система рівнів UIAA, від I (найлегшого) до VI (найважчого) рівня.
З часом шкала UIAA стала недостатньою, адже скелелазіння не стояло на місці. Тоді скелелаз і альпініст Войцех Куртика запропонував розширення існуючої системи рівнів: більш легкі маршрути описувалися за шкалою UIAA, а складніші маршрути вище VI+ використовували арабські цифри з уточненням “+”. Так рівня VI+ класу з’явилися нові: VI.1, VI.1+, VI.2, VI .2+ тощо.
Фрі-соло над водою (Deep-water soloing, DWS)
Для характеристики технічної складності DWS використовується вже згадана французька система, яка визначає складність найважчого руху (ключа).
Приблизно в 1995-му році британські скелелази розробили систему S-grade, щоб дати додаткову оцінку об’єктивному рівню небезпеки, яку представляє для скелелаза фрі-соло маршрут, на додачу до рівня технічної складності. Тому характеристики рівня складності маршрутів фрі-соло над водою мають дещо ширший опис. Наприклад, DWS маршрут Olympiad, вперше прокладений Нілом Ґрешемом у 2012 р., має оцінку 8b S1.
Повний перелік S-grades.
S0: Безпечно під час більшості припливів, ключ знаходиться не надто високо. Зриви безпечні.
S1: Потрібна обережність. Потрібна перевірка глибини води та/або ключ знаходиться високо. Високий приплив може перетворити S1 на S0.
S2: Потрібно більше уваги, ніж на S1. Можливо, підійде лише час весняних припливів (коли вищий рівень води). Деякі ділянки маршруту проходять над мілководдям або над плитою чи рифом. Ключ переважно високо.
S3: Вода буде весь час або надто мілкою або надто далеко. Ключ високо. Зриватись безпечно лише у певних місцях.
Боулдеринг
Система Фонтенбло
Майже тотожна французькій системі для мотузкових маршрутів, але, на відміну від попередньої, починається з рівня 4, адже складно знайти боулдер простіший за цей рівень (див. табл. нижче). Назва походить від скельного району Фонтенбло поблизу Парижа.
Система Уеко (або V-grade)
Американський аналог системи Фонтенбло для позначення рівня складності для боулдерингу. Назва походить від скельного району Уеко-Танкс у Техасі.
За матеріалами: