Якщо ти не щойно зліз зі скелі вперше з початку сезону, то принаймні чув про “Барбі” - фільм, який вийшов на екрани 21 липня 2023 року. Режесери намагались зобразити світ, яким правлять Барбі, тобто такий, у якому провідна роль належить переважно жінкам, а не чоловікам.
Після перегляду фільму ми задумалися: як би виглядав наш спорт, спосіб життя, індустрія та скелелазна спільнота у Барбіленді?
Ось сім речей, які, на мою думку, були б кардинально іншими, і, мабуть, кращими.
1. Засновниками більшості скелелазних брендів були б жінки.
Patagonia. The North Face. Mountain Hardwear. Outdoor Research. Black Diamond. Eddie Bauer. Arc’Teryx. Marmot. Petzl. La Sportiva. Scarpa. Adidas. Metolius.
Що спільного в усіх цих компаній? Окрім виготовлення спорядження для скелелазів, усі вони були засновані чоловіками. Насправді важко знайти скелелазну компанію, засновану жінкою, хоча деякі приклади бізнесу, яким володіють жінки, існують, наприклад: Crusher Climbing, Dirt Chalk Bags або Crag to Crux.
У Барбіленді Patagonia була б заснована Маліндою Шуїнар, а не Івоном. North Face була б заснована Крістін Томпкінс, а не Дагласом. Фактично, вона якийсь час таки керувала компанією, як і інша жінка зовсім нещодавно — Роуз Маркаріо. В такому випадку, можливо, Даглас Томпкінс не загинув би від переохолодження.
У 2022 році Торгівельна палата США відзначила скеледром The Pad Climbing, власником якого є Крістін Горовіц, як бізнес року, єдиний в своєму роді в країні (і скоріш за все у світі). У світі Барбі такі випадки були б правилом, а не винятком.
2. Скелелазні медіа-ресурси зосереджувались би на жінках, а не чоловіках.
Наступним кроком компанії-виробника спорядження для скелелазів є реклама своєї продукції у нішевих медіаресурсах та на цільову авдиторію. Не дивно, що ці ЗМІ є дещо патріархальні. Ось чому ми маємо групи та організації, як кінофестиваль No Man’s Land. Що, якби на найбільших Outdoor-кінофестивалях — Banff Mountain Film Festival, Telluride Film Festival і European Outdoor Film Tour — були представлені переважно жінки-режисери та героїні, а натомість була б потреба створити кінофестиваль Only Man’s Land Film Festival?
ТОП скелелазів у пошуку Google також виглядав би інакше. Замість Адама Ондри була б Яня Ганбрет, замість Альберто Лопеса — Джейн Кім, а замість Алекса Гоннолда — Саша ДіДжуліан.
3. Найвідоміші пролази були б здійснені жінками.
Переважно з жінками за кермом у ЗМІ, отримали б повне висвітлення дещо інші сходження та інших скелелазів. Наприклад, пролаз Бет Родден маршруту Meltdown (8c+) у 2008 році, могло б стати переломним моментом для цього виду спорту. Це була одна із найскладніших трас у світі на той час, якщо не найскладніша. Але факт цього пролазу не привернув належної уваги — більшість скелелазного комьюніті, яке складається переважно з чоловіків, вважали підйом не зарахованим, пояснюючи це тим, що з тоншими (читай жіночими) пальцями та більш мініатюрною фігурою Бет його пролізти легше. А втім, не зважаючи на подібні розмови, знадобилось цілих 11 років, перш ніж було здійснено повторне сходження.
Інший приклад The Nose, “Ніс” г. Ель-Капітан, (8b+) — перший жіночий пролаз здійснила за 35 років після чоловічого незламна Лінн Хілл. Її успіх ніхто з дівчат не спромігся повторити ще протягом 13 років, перш ніж його знову пролізла Бет Родден (та “Кен”, з яким вона тусувалася в той час).
У Барбіленді маршрути, прокладені жінками, та які не відповідали б їх анатомії та природним можливостям, намагалися б повторювати чоловіки, а не навпаки.
4. Найсильнішими скелелазами у світі були б жінки.
Коли Лінн Хілл заявила про своє перше вільне сходження на “Ніс” Ель-Капітана, вона могла б (і повинна була) бути визнана найсильнішою/найкращою/найталановитішою скелелазкою у світі. Але, звичайно, не стала. На думку більшості, ця честь все ще належала Вольфгангу Гюлліху, який за два роки до того започаткував категорію 9a, маршрут Action Directe. Проте шедевр Лінн Хілл вимагав 1000 м ювелірної роботи ніг, техніки та напруги всього тіла, а маршрут Гюлліха мав лише 15 м заввишки. Незважаючи на те, що Action Directe набагато коротший і був повторений лише через чотири роки потому, а The Nose аж через 13 років, формально маршрут Гюлліха все ще вважається складнішим. Чому? Через те, що скелелазіння, де домінують чоловіки, має привілеї з точки зору складності.
Втім, на захист Вольфганга Гюлліха зауважимо, що його справжній opus magnus досі допомагає кожному скелелазу рухати вперед свою техніку — кампусборд. У Німеччині кампус досі інколи жартома називають “гер Гюлліх”. Хоча, цілком ймовірно, що у Барбіленді за винаходом кампусборда також стояла б якась “фрау Гюлліх”.
5. Найвідомішими скелелазами у світі також були б жінки.
Цей пункт логічно випливає із попереднього. Але, звичайно, це все одно важко уявити, чи не так? Уявіть собі світ, де Ніна Вільямс (212 тисяч підписників в Instagram) є більш відомою, ніж Алекс Хоннольд (2,6 млн підписників в Instagram), Яня Гарнбрет — за Адама Ондру, Ашіма Шираїші — за Кріса Шарму. Таке складно уявити, але не тому, що скелелазки якісь менш сильні, ініціативні, цікаві чи такі, що менше запам’ятовуються.
У Барбіленді видатні скелелази-чоловіки все ще будуть знаними та шанованими за їхні досягнення, але справжніми законодавицями успіху були б жінки. Насправді, в цьому немає нічого дивного. Чоловікам, як правило, потрібно набагато більше часу, щоб повторити складні маршрути, прокладені жінками, ніж жінкам повторити прокладені чоловіками.
6. Скеледроми були б більш безпечні, а більшість скелелазів складали б жінки.
З огляду на вищесказане, не було б несподіванкою побачити, що в Барбіленді лазять набагато більше жінок, аніж чоловіків. Знайомлячись зі скелелазінням, Барбі побачили б вид спорту, який ставив би дівчат на перший план, це не так в реальному світі.
На жаль, в реальному світі скелелазіння має серйозну проблему репрезентації (і це не лише гендерна проблема, до речі). Згідно звіту про стан скелелазіння American Alpine Club (AAC) у 2019-му році жінки складали 41% всього скелелазного ком’юніті та 21% діючих членів місцевої федерації альпінізму та скелелазіння.
У 2016-му році інтернет-ресурс Flash Foxy провів опитування, як стать впливає на досвід відвідування скеледрому:
«64% жінок, які взяли участь в опитуванні, сказали, що в якийсь момент під час тренування вони відчували себе незручно через зверхність чи зайву поблажливість, на відміну від 29% у чоловіків. 65% жінок сказали, що вони відчували мікроагресію, а 39% скаржилися на небажані прояви уваги (що більш ніж вдвічі перевищує відсоток чоловіків)».
Звичайно, у Барбіленді чоловіки були б надто зайняті «на пляжі», намагаючись навчити дівчат робити те, що вони й так вже вміють — наприклад в’язати вісімки та пролазити маршрути Кена-рутсеттера.
7. Не було б огидних або сексистських назв маршрутів, а зачіпки мали б більше відтінків.
В Барбіленді нікому навіть в голову не прийде назвати маршрут якось на кшталт “Шмаркля”, “Всі дураки”, “Метр з кепкою” чи “Шалений піструн”. Ці назви з українських скельних районів є радше виключеннями, але подібних чимало в інших країнах, як то “Slavery Wall”, “Schizophrenia”, “Third Reich” або “Clean Shaven Girls”. Звісно, гумор у Барбіленді також присутній, але подібна його агресивна форма видає, що першовідкривачами цих маршрутів були чоловіки.
Водночас палітра кольорів зачіпок на скеледромах значно збагатилася б. У Барбіленді, крім просто рожевих зачіпок буди б ще й зефірні, гвоздичні, маджента, фуксі, пурпурні, крімсон, лососеві; окрім зелених — фісташкові, оливкові, болотні, хакі, лайм та смарагдові; крім фіолетових — вері-пері, лавандовий, соновий та ліловий. Я не певен, що проліз би хоч один такий блочок, не вхопивши зайву…
Замість епілогу
Руйнівні наслідки токсичної маскулінності помітні, куди б ви не глянули — у спорті, телебаченні або у політиці. Все, що потрібно зробити, щоб побачити їх, — перевернути сценарій, уявити світ, який ми знаємо, але з Барбі. Одні крайнощі лікуються іншими, і десь посередині знайдеться та сама “золота середина”, баланс. Хто б міг подумати, що лялька, створена для маленьких дівчаток, можливо стане ліками для суспільства? А можливо, скелелазіння — спорт, а не просто іграшка — може також стати потужним способом досягнення тієї ж мети?
Джерела:
Comments